Історична довідка. Петро І

Петро І (1672-1725) — російський цар, імператор з династії Романових. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною. 1682 року посів престол разом зі своїм братом Іваном Олексійовичем. До 1689 р. перебував під регентською опікою старшої сестри Софії Олексіївни.Шлях до одноосібного правління Петра був позначений жорстокою боротьбою з конкурентами та придушенням опозиції.Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням. Започаткував перебудову московської армії та будівництво флоту, за допомогою яких намагався здобути вихід до Чорного моря у війнах з турками (1695-1696). Здійснивши у 1697-1698 рр. так зване «Велике посольство» до західноєвропейських країн, Петро переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткував системні реформи з метою модернізації армії та державного управління.За часів правління Петра І було запроваджено регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформовано систему комплектування та управління збройними силами, відкрито мережу спеціальних навчальних закладів військового і технічного профілю, створено виробничу базу.Основним зовнішньополітичним супротивником стає Швеція, війна з якою тривала 21 рік і завершилась підписанням вигідного для Росії Ніштадського миру (1721). Війни з Туреччиною (1711-1713) та Персією (1722-1723), що відбулись у цей же час паралельно, продовжували експансіоністську політику Росії, призвівши, однак, до надзвичайного економічного виснаження країни й значних людських втрат.У внутрішній політиці правління Петра І супроводжувалось подальшою централізацією системи управління, змінами в соціальній структурі населення, спробами запровадження європейської системи бюрократії, обліку та контролю. Щодо Гетьманщини Петро І сповідував прагматичну за своєю суттю та безкомпромісну за методами політику, спрямовану на залучення її економічних ресурсів та військово-економічного потенціалу.Кульмінацією зіткнення інтересів царя та козацької старшини стало повстання Івана Мазепи (1708). Після придушення повстання і розгрому шведської армії під Полтавою (1709) почалося інтенсивне залучення української верхівки на службу Російській державі, а скасування української автономії стало питанням часу.